За 18 років, що відділяють нас від катастрофи на Чорнобильській атомній електростанції, в умовах стійкого впливу “довгоживучих” радіонуклідів (цезію-137, стронцію-90, плутонію-239, 240, америцію-241) виросло нове покоління землян. І хоча, як здається, про планетарну катастрофу на четвертому блоці ЧАЕС нині відомо практично все, сини й доньки тих, хто дістав не одну надлишкову дозу бер, ще довго з’ясовуватимуть для себе особисто, яким було радіоактивне забруднення території у 1986-му, яке воно зараз, і що чекає на їхніх нащадків. Учені, котрі були безпосередніми учасниками ліквідації наслідків трагедії з перших її днів, лише тепер відкривають деякі подробиці своїх досліджень, що довгий час зберігалися в архівах поважних відомств під грифом “Секретно”.

Ніхто на ЧАЕС не знає, скільки ядерного палива залишилося в зруйнованому блоці

За словами кандидата технічних наук Володимира Усатенка, трагедія була неминучою, оскільки її обумовила прийнята у 1980 році “Енергетична програма Радянського Союзу”. Вона вимагала максимального використання потужності ЧАЕС, однак не була відповідно вдосконалена на випадок того чи того інциденту.

Одна з головних причин вибуху на четвертому блоці атомної станції — нештатна поведінка реактора. Найжахливішим є те, що ланцюг перетворень ядерного палива втратив керованість (така поведінка не вписувалася у жодний технологічний регламент), а відтак перетворився на аварійний. Цього не можна було передбачити навіть у страшному сні! А жодна модель потенційних неполадок практично не приводила до руйнування активної зони реактора. Чомусь мовчать про декілька послідовних вибухів (як мінімум двох) у ньому, хоча свідки цього є. Крім того, існують дані колишнього Мінекології України про підвищення втрати води з водонесучих систем (і саме це, імовірно, могло сприяти прискореному розігріву реактора та його деформаціям).

На думку пана Усатенка, в реакторі спостерігалася зовсім інша картина вибуху, інший механізм формування кількості викидів та їх активності. У перші роки, та й досі, офіційно вважають, що у квітні-травні 1986 року кількість радіоактивних викидів складала 50 мільйонів кюрi. Але за даними деяких фахівців, котрі врахували потужності реакторного блоку та конкретні ситуації, що в ньому відбулися в активну фазу аварії, сумарні викиди усіх радіонуклідів (до 450 видів) можуть бути в обсязі до 7 мільярдів кюрi. Тож, схоже, й досі ще не встановлено істинних масштабів катастрофи.

Сьогодні вчені й державні мужі дебатують про кількість залишків ядерного палива у зруйнованому четвертому блоці. На жаль, як зауважує Володимир Усатенко, ніхто зі штатних експлуатаційників ЧАЕС та наукових співробітників станції не зміг упевнено відповісти (навіть у 1996 році) на це запитання. Вони вважають, що його залишилося 200 тонн. Але за показниками інструментального вимірювання гамма-випромінювання у 1986 році, кількість залишків ядерного палива складала... 1,7 тонни. Упродовж десятиліття шукали його й методом буріння, але жодного потужного скупчення і, таким чином, вірогідного балансу розподілу палива так і не знайшли.

За словами Володимира Івановича, нове “Укриття”, як планувалося, має перетворити зруйнований блок в екологічно захищену систему. Але й досі в науковців виникають сумніви у доцільності спорудження так званого нового безпечного конфаймента (НБК). Чому? Фахівці стверджують, що стан конструкцій четвертого аварійного блоку недостатньо вивчений. Відтак і досі тривають дебати стосовно зупинки діючих блоків ЧАЕС.

— Чи не зарано,— цікавиться Володимир Усатенко,— приступати до спорудження та подальшої експлуатації НБК, якщо наслідки таких дій можуть бути потенційно небезпечними? І на цей раз не тільки для України, а й для всієї Європи.

Від радіації найбільше постраждали ландшафти в басейні Дніпра

Нарівні з людиною внаслідок чорнобильської катастрофи постраждали грунти й вода, вважає доктор технічних наук, головний науковий співробітник Інституту проблем національної безпеки України при Раді національної безпеки та оборони України Євген Яковлєв. Як співробітник Міністерства геології, він працював на місці аварії з 28 квітня 1986 року та протягом багатьох наступних років разом із колегами з Національної академії наук України, Мінводгоспу, Міністерства охорони здоров’я України.

За словами пана Євгена, у відповідності з радіогеохімічним картуванням території нашої країни, рівень забруднення цезієм-137 після злощасної квітневої трагедії перевищував 10 доаварійних фонових значень (від 0,5 кюрі на кілометр квадратний і більше) на площі 120 тисяч квадратних кілометрів (20 відсотків загальної площі). А 45 тисяч квадратних кілометрів були ще потужніше забруднені радіацією (від 1 кюрі на кілометр квадратний). Утім, найбільше постраждали ландшафти в басейні Дніпра. Це пов’язано із так званими західним та південним “слідами”.

— Нині за межами Зони рівень дозових навантажень на місцеве населення не перевищує норми,— каже Євген Олександрович.— Але, по-перше, вплив малих доз матиме довгострокову дію. По-друге, досі не відомий синергічний ефект, тобто посилення впливу радіонуклідів у присутності важких металів, пестицидів, добрив, нафтопродуктів, які щорічно додаються в ґрунти від декількох тисяч до мільйонів тонн. Частина з них мігрує у водойми та річки, які є джерелами водопостачання, забруднює харчові продукти та приземний шар атмосфери. Стійка зміна головних життєзабезпечуючих елементів довкілля (води, ґрунтів, повітря) відбувається в умовах тривалого техногенного їх забруднення.

Найбільше це торкнулося ланцюжка “ґрунт — сільськогосподарська продукція — людина”. Збереження техногенного тиску буде і надалі негативно впливати на життя декількох поколінь (десятки — сотні років). У цілому 60—70 відсотків населення України мешкають у нових радіогідрогеохімічних умовах.

Хоч би там як, але ґрунти України та донні відкладення Дніпра й Прип’яті стали головними “сховищами” для довгоживучих радіонуклідів та джерелом їх вторинного регіонального надходження в біосферу, гідросферу та атмосферу. Третя жертва катастрофи на ЧАЕС — вода. Але ж поблизу Дніпра та пов’язаних з ним зон впливу водогосподарських систем мешкає 30 мільйонів (майже 60 відсотків) українських громадян. Зараз, як стверджує пан Яковлєв, учені спостерігають за міграцією радіонуклідів у поверхневих та ґрунтових водах (водосховища Дніпра), ведеться також спорудження захисних дамб, додаткової системи каналів. Ефективність їх вже перевірена трьома високими повенями, які були після 1986 року. У водно-екологічному плані Зону можна вважати достатньо захищеною від надзвичайних ситуацій. Утім, оскільки клімат змінюється та певним чином впливає на формування поверхневого та підземного водостоків, науковці вважають, що необхідно не тільки постійно моніторити ситуацію, але й вдосконалювати ці захисні системи.

Чому тріснула залізобетонна основа “могильника”

За словами колишнього директора “Атомспецбуду”, головного інженера спорудженого в Зоні сховища для високоактивних радіонуклідів та забрудненої техніки (1986—1988 роки) Юрія Сергєєва, поблизу хутора Підлісний через близьке розташування ґрунтових вод 2000 контейнерів захоронили всього на один метр углибину. Нині цей “могильник” у жахливому стані. Залізобетонна основа його тріснула, а невелика частина радіонуклідів потрапила в грунтові води. Як каже пан Юрій, усадку та деформацію спричинила низька щільність підстилаючих порід. А можливо, далися взнаки розломні зони на півкілометровій глибині та надто пухкі грунти. За словами Юрія Єгоровича, нині ця проблема майже нікого не цікавить. Тобто увага від неї штучно відволікається. І хоча в Україні є закон про поводження з радіоактивними відходами, декілька профільних національних програм, однак вони далекі від виконання.

А от Євген Яковлєв вважає, що на часі розвиток нового циклу екологічних досліджень території України. Насамперед — радіобіогеохімічних, медико-геологічних. Адже здоров’я людей і стан земель, на яких вони мешкають, взаємопов’язані. Втім, за словами вченого, комплексні екологічні спостереження носять дуже фрагментарний характер (мало хто намагається передбачити наслідки того чи того впливу, ризики, а також дбає про захисні заходи), що, по суті, обумовлює життя “від катастрофи до катастрофи”.

Євген Олександрович має також конкретні зауваження щодо прийнятого варіанту спорудження конфаймента (НБК) над об’єктом “Укриття”. Його велика вага (30 тисяч тонн), розміри (250 на 150 метрів, висота — до 110 метрів), металева арочна конструкція створять додаткове навантаження на грунт, зменшать стійкість щодо можливого сейсмічного впливу із зони Вранча (Румунія) та через близькість станції до місцевих тектонічних розломів Землі, що також може бути джерелом землетрусу.

Ґрунти проммайданчика ЧАЕС неоднорідні (водонасичені, пухкі, зменшують щільність при підвищених опадах та русі ґрунтових вод). Нестійкість інженерно-геологічних характеристик обумовлена його розташуванням у долині ріки Прип’ять. Прикладами усунення реальної небезпеки (землетрусів, нестійкості ґрунтів) може бути закриття будівництва Кримської та Одеської АЕС.

— За попередніми висновками, будувати НБК, послуговуючись давніми оцінками стану ґрунтів та їх стійкості до землетрусів, не можна,— категорично заявляє Євген Яковлєв. І пояснює: “У проекті цієї споруди було передбачено, що вона стане додатковою ізоляцією зруйнованого блоку в той час, коли три інші блоки повинні були працювати.” Зараз ЧАЕС не діє. З’явилася можливість виймати залишки палива та радіаційно забруднені матеріали через 3-й блок тому, що він розділений із зруйнованим лише захисною стінкою. Отож на адресу голови Національної комісії з радіаційного захисту Верховної Ради України, академіка Дмитра Гродзинського та президента НАНУ (академіка Бориса Патона) надіслано листи з пропозицією врахувати стан підґрунтя так званого нового безпечного конфаймента (НБК). В інформації щодо можливості утворення послаблених зон враховано нові дані Інституту геологічних наук НАНУ (заступник директора, академік В’ячеслав Шестопалов), Інституту геохімії середовища НАНУ (директор інституту, академік Емлен Соботович), Інституту проблем національної безпеки України (директор інституту, академік Володимир Горбулін).